Українські виробники закликають владу не форсувати підписання договору про ЗВТ з Туреччиною, який може завдати шкоди економіці України, а натомість провести переговори щодо комплексного пакету економічних домовленостей з Туреччиною, які мають містити інвестиційну складову.
Сьогодні під час круглого столу, у якому офлайн та онлайн взяли участь близько 40 компаній з різних галузей промисловості, було презентовано дослідження «ОЦІНКА ПЕРСПЕКТИВ УКЛАДАННЯ УГОДИ ПРО ВІЛЬНУ ТОРГІВЛЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ТУРЕЦЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ», проведеного у другий половині 2021 року.
Результати дослідження, в рамках якого було проведено опитування вітчизняних виробників, показали наступне.
- Туреччина залишається одним з найбільших торгових партнерів України, на турецький ринок щорічно спрямовується близько 5% українського експорту.
- Однак протягом останніх років експортний потенціал України у торгівлі з Туреччиною ослаб, що призвело до погіршення торгівельного сальдо.
- Істотне зростання експорту з України до Туреччини у 2021 році було пов’язано із ціновим бумом на ринках сільгоспсировини та чорних металів, воно мало майже винятково сировинний характер і не вплинуло на загальний довгостроковий тренд динаміки торгівлі між країнами.
- Структура українського експорту до Туреччини носить яскраво виражений сировинний характер. Частка машинобудівної продукції в українському експорті до Туреччини складає лише 3%.
- У імпорті ж до України з Туреччини переважають: продукція машинобудування (24,1%), легкої промисловості (16,1%), овочі та фрукти (13,1%), продукти нафтопереробки, фармацевтичні препарати та різноманітна хімічна продукція.
Опитування вітчизняних виробників, проведене в рамках дослідження та сьогоднішня зустріч показали, що:
більшість опитаних українських підприємств не розглядають Туреччину як потенційний ринок збуту своєї продукції, оскільки вважають себе неконкурентоспроможними по відношенню до турецьких виробників, які мають міцну підтримку з боку уряду;
представники тих галузей промисловості, які здійснюють експорт до Туреччини або ж зацікавлені у такому експорті, засвідчили, що рівень тарифного захисту Туреччини є занадто високим та робить реалізацію продукції на експорт в дану країну нерентабельною;
майже усі представники галузей промисловості вважають, що турецький імпорт має тенденцію до зростання та несе загрозу національному товаровиробнику.
Дослідження наочно демонструє причини цього.
Порівнюючи з Україною, Туреччина має значно вищий рівень митно-тарифного захисту свого внутрішнього ринку (середня ставка мита становить 10%, максимальна – 225%), а також зберігає набагато більшу гнучкість у коригуванні режиму зовнішньої торгівлі (Туреччина в рамках СОТ зв’язала ввізні мита лише для половини товарних позицій, тоді за рештою може змінювати ставки мит на власний розсуд).
Україна ж при вступі до СОТ значною мірою лібералізувала доступ на свій внутрішній ринок (середня ставка ввізного мита була встановлена на рівні 4,5%, максимальна – 50%), зв’язала 100% своїх мит та взяла зобов’язання не використовувати жодних додаткових зборів при імпорті (тоді як Туреччина додатково стягує з імпортної продукції транспортний збір, муніципальний збір та збір у фонд масового житла).
Українські виробники наполягають на збереженні імпортного мита на чутливі товарні групи (автомобілі, компресорні станції, хімічні добрива, скло, продукція легкої промисловості) та застосуванні додаткового мита на ті групи товарів, де воно відсутнє або його розмір є недостатнім (побутова техніка, трансформатори, кабельна продукція).
У Туреччині діє складна та розгалужена система державної підтримки виробництва та експорту, низка програм із залучення інвестицій у пріоритетні регіони і галузі промисловості.
Надаються такі стимули, як
звільнення від сплати ввізного мита та імпортного ПДВ на машини й обладнання,
звільнення від сплати податку на прибуток підприємств і податку на доходи фізичних осіб,
звільнення роботодавців та працівників від сплати внесків на соціальне страхування,
часткова компенсація відсотків за кредитами,
виділення земельної ділянки, відшкодування ПДВ.
Поряд з цим на території Турецької Республіки діють:
розгалужена мережа організованих промислових зон (індустріальних парків), резиденти яких додатково отримують ще низку пільг;
зони технологічного розвитку (технопарки) з додатковими стимулами для проведення НДДКР та комерціалізації інновацій.
Економіко-математичне моделювання дослідження засвідчило, що:
укладання Угоди за умови максимальної лібералізації торгівлі призведе до уповільнення темпів зростання вітчизняного ВВП на 1,5%, а переробного виробництва – на 8,8%;
навіть за умов взаємовигідних та взаємоприйнятних обопільних поступок (виключень с ЗВТ) ефект від створення ЗВТ у середньостроковій перспективі для України буде незначним і нестійким – враховуючи динамічне нарощення Туреччиною виробничо-експортного потенціалу, невдовзі турецька торговельна експансія перекриє усі гіпотетичні здобутки для України від вільної торгівлі з Турецькою Республікою.
Саме тому промисловці закликають владу спільно з представниками вітчизняного бізнесу розробити та реалізувати комплексний пакет економічних домовленостей з Турецькою Республікою, який включатиме не лише ЗВТ, але й угоду про інвестиційне співробітництво, кооперацію та реалізацію ряду проектів з розбудови і модернізації в Україні виробничих об’єктів та інфраструктури на засадах спільного підприємництва з турецькими партнерами.
Пріоритетним напрямом посилення торговельно-економічної співпраці України з Туреччиною видається насамперед залучення турецьких ПІІ, відкриття компаній з турецьким капіталом в межах індустріальних парків України, стимулювання локалізації турецьким бізнесом свого виробництва на території України задля доступу в публічних закупівлях продукції машинобудування тощо.
Дивитись презентацію:
